Політичні партії, які виникають мов гриби після дощу, гучні лозунги їхніх лідерів, які не можуть виконати того, що обіцяють, постійні сварки політиканів та лобіювання ними власних інтересів замість потреб народу – мені це все набридло. Часто спілкуючись із людьми різних соціальних категорій, чую їхнє незадоволення та постійне бідкання. Мовляв, яка погана наша влада. На мої аргументи зазвичай відповідають: «Не ми такі – життя таке».
А я не хочу так жити. Якщо Україна проголошує себе демократичною країною, то вона повинна такою бути. Молодь – це та рушійна сила, яка справді може щось змінити. Не проплаченими зазвичай мітингами та протестами, а шляхом контролю та лобіювання альтернативних пропозицій, яких потребує кожна політична система, яка хоче бути дієздатною.
Для мене проект Campus 3.0 – це об’єднання людей із прогресивним типом мислення, тих, кому небайдуже, що буде завтра, хто усвідомлює свою роль у суспільстві, знає свої права і користується ними. Інтелектуальна молодь може показати справді креативні та нові погляди на вирішення давно існуючих проблем. Подібні проекти часто мають ланцюгову реакцію. Якщо з кожної області, з кожного університету долучиться бодай декілька активістів, то одну з головних проблем нашої країни – пасивність громадян (або часто – куплену непасивність) – можна буде здолати. Досягти консенсусу між політиками та громадськістю – реальна мета.
Успіхів, натхнення та креативу усім кампусівцям!
