Підбиваючи підсумки першого місяця роботи «Дискусійного клубу» (Debate Club – DC), маємо визнати, що результати перевищили очікування багатьох.
Ідучи на перше засідання DC, я абсолютно не мала уявлення про те, що там буде відбуватися. Єдине, що я знала зі слів студентів – там навчать правильно ставити запитання. Інформація та обговорення у часі засідань – не суха теорія із лекцій, не безглуздо нагромаджена науковими висловами інформація, наче з підручника, це реальна, «жива» журналістика.
Отже, що ми маємо наприкінці першого місяця роботи? Досвід спілкування з науковцями, вміння вдало почерпнути інформацію, початкові, але все ж таки, навички проведення дискусій. І це далеко не весь перелік того, що досягли учасники DC лише за перший місяць.
Перше засідання відбулося ще наприкінці вересня. То було знайомство з метою та головною ідеєю створення DC, більше того усі гості отримали чіткі правила того, як поставити запитання так, щоб воно виглядало професійним. Після чого ми мали он-лайн дебати із Сергієм Тигіпком, до речі, задати своє гостре питання особисто зміг також один із студентів-першокурсників, який був присутній на цьому засіданні. І скажу, що це значно підвищило інтерес багатьох до перспектив цього клубу. Мабуть, цього ж дня кожен для себе вирішив конкретно чи цікавлять його взагалі подібні дійства. Тому починаючи вже з жовтня на засідання ходять ті ж самі студенти кожного разу , і можна вже сказати, що утворився певний колектив, учасники якого діляться досвідом та навчаються чомусь новому із тижня у тиждень. Але, незважаючи на це, засідання Дискусійного клубу є відкритими для будь-кого, хто бажає приєднатися.
Так як тема жовтня була присвячена УПА, то звичайно вже на другому засіданні, у рамках DC-Read, ми почали аналізувати матеріали як українських, так і російських журналістів із запропонованої теми. За характером статті були абсолютно різні, були як позитивні відгуки так і негативні. Таким чином ми довідалися, якщо за кордоном дехто володіє знаннями про УПА, то ці знання є неправильними. Чомусь росіяни вважають це фашистською організацією, яка продовжила справи Гітлера. Я була просто обурена тим, що закордонні журналісти на телебаченні і у друкованій пресі подають настільки неперевірену (або спеціально хибно придуману) інформацію. Одразу постає картина того, наскільки подібна брехня підриває авторитет нашої країни, бо замість того, щоб поставати в очах людей патріотами своєї країни, через іноземним ЗМІ, упівці стають «дітьми» Гітлера. Також кожен із присутніх мав змогу самостійно оцінити рівень доступу до подібної інформації в нашій державі та за кордоном. Скажу одразу, цей рівень у більшості випадках дуже низький. Як наслідок в аудиторії виникла суто журналістська проблема: « Як же тоді писати про УПА, щоб не перетворювати це на нові спалахи конфлікту?». Версій було багато і кожна має право на життя. Особисто моя думка, що на такі серйозні теми повинні писати лише знавці цієї справи і робити це без будь-якої агітації, аби не перетворювати цю просвітницьку діяльність в черговий конфлікт. Також шляхом роздумів і дискусій дійшли висновку, що ми як журналісти, маємо дбати про те, наскільки та інформація, що потрапляє до читача, є якісною.
Друге засідання було присвячене перегляду фільму українського режисера Олександра Янчука «Нескорений». Ця військова драма в деталях розповідає нам про діяльність командира УПА Тараса Чупринки, більш відомого, як Роман Шухевич. Дехто під час перегляду навіть відкрив для себе нові факти з історії нашої держави. Так, наприклад, студентка із Євпаторії, яку дуже вразив фільм, наголосила, що у школі їм подібної інформації не розповідали. Звичайно, вони знали, що існувала така армія, але подана їм інформація була настільки обмеженою, що фільм «Нескорений» замінив їй підручник з історії України. Обговорюючи цей фільм особисто я переконалася у тому, що непорозуміння між заходом і сходом відбуваються лише через брак знань. І моя мета, як журналіста, якомога максимально зменшити цей розрив між частинами України. Також обговорення фільмів у режимі міні-дебатівзмушують поміркувати над певними проблемами. Мабуть, кожен погодиться зі мною, що то є чудовий досвід для студента-журналіста.
Третє засідання здивувало усіх приходом несподіваного гостя. До нас завітав відомий історик Володимир В`ятрович. Зі слів обізнаної та досвідченої у темі УПА людини ми могли почути правду, яка не є провокацією, не є ініціативою політичних сил та не обрамлена уявою режисерів або письменників. Правда, як вона є. Пан В`ятрович розповів також про те, як особисто він бачить теперішню ситуацію, що склалася навколо теми УПА і навіть запропонував шляхи вирішення цієї проблеми.
Завершення місяця підсумували дебатами. Ми намагалися підвести риску проаналізованого і пізнаного. Провели дебати за схемою Карла Поппера. Учасники розділилися на дві команди «за» та «проти» УПА. І намагалися подискутувати на таку складну та неоднозначну тему.
Особисто я рада, що у наших обговореннях цього місяця ми зачепили саме тему УПА, бо мене неймовірно хвилює така неоднозначна ситуація, що склалася в Україні. Так як моє рідне місто це Миколаїв(Миколаївська область),а на даний момент я живу тут, у Львові, то у мене є можливість порівняти дві точки зору одного народу щодо цієї теми. На півдні розповсюджувати інформацію про УПА не забороняють і у школі на уроках історії України багато часу було присвячено розгляданню теми про Українську повстанську армію, і називають їх героями( в що деякі не вірять через сталі стереотипи), але, мабуть, все ж таки на півдні і сході України цю тему усвідомлюють не так глибоко, як на заході. Я думаю, що згодом все це мине і день УПА буде святкувати вся Україна. Просто треба зачекати, адже покоління, яке народилося і росте за незалежності має зовсім інше мислення.
Девізом дискусійного клубу є вираз «Поважай себе-будь розумним». Отож, якщо відвідуючи DC студенти отримують знання, то цим вони проявляють повагу до своєї особистості та, з огляду на нашу майбутню професію, повагу до права людей, у майбутньому чути лише достовірну та якісну інформацію з-під пера журналістів.
Мене звати Боброва Вікторія. Я студентка першого курсу факультету журналістики ЛНУ ім. Івана Франка.
