18102017Гаряче:

Обов’язки перед державою: тоді й тепер

В українських реаліях політична відповідальність поняття доволі розмите та абстрактне. Частково через відсутність наочних емпіричних прикладів, частково через відчутність суспільного дискурсу навколо цього. І ось коли на двадцять першому році це питання нарешті дозріває в головах небагатьох, одні скептично розводять руками, інші гостро критикують.  Тим не менш, в світовій практиці моральні засади держуправління є напрацюваннями не одного покоління політиків та філософів.

Франція, ХVІІІ століття.

Інтелектуальний сплеск розвитку науки та філософії  осліплює усю Європу. Нове століття називають «віком Розуму», він дає людям парову машину й шкалу Цельсія, механічний ткацький станок й перше видання французької Енциклопедії. Франція розкошує у стилі рококо, ексцентричний Людовік XV, зачарований кокетством маркізи де Помпадур, витрачає нечувані гроші й статки на придворну розкіш. Згодом легковажне марнославство призведе до потужних антироялістських виступів й чималих колоніальних втрат.  В нелегкий для країни час Шарль-Луї де Секонда, більш відомий як барон де ЛаБред Монтеск’є пише свою  довгоочікувану (14 років) працю «Про дух Законів». Власне, Закон для колишнього судді є мірилом свободи, адже саме він обмежує волю правителів й унеможливлює тиранію. Праця Монтеск’є знаменувала початок нової політичної історії Європи. Вона обґрунтувала вітальну необхідність рівноваги влади, завдяки розподілу на законодавчу, виконавчу та судову, які можуть взаємно стримувати  й контролювати одна одну. Будь-який перегин владних повноважень неприпустимий для Монтеск’є: «Коли законодавча влада об’єднується з владою виконавчою в одній особі або в одному апараті магістрату, свободи не може бути, оскільки очевидною є законна підозра, що сам монарх або сенат можуть прийняти тиранічні закони, щоб потім тиранічним способом змусити їх виконувати». А керування державою в образі триголового змія взагалі вважається академіком остаточним крахом та регресією: «..все було б втрачено, якби одна й та сама людина, один і той самий апарат об’єднав би в своїх руках одночасно три влади: розроблення і прийняття законів, виконання громадянських рішень, розгляд громадянських справ і суд над злочинцями».

Німеччина, кінецьХVІІІ століття

Над Німеччиною сяє нове сузір’я класичної філософії, а управління здійснює Фрідріх Вільгельм І – один з найвеличніших управлінців й талановитих менеджерів. На праці класичної німецької школи орієнтується переважна більшість інтелектуальної ойкумени, а на Іммануїла Канта жителі Кенігзберга, звіряючи годинники з його педантичними прогулянками й захоплюючись незалежністю та обов’язковістю завідувача кафедри логіки й метафізики тамтешнього університету. Уся моральна матриця філософа ґрунтується на категоричному імперативі – апріорному, безумовному моральному законові, яким повинен послуговуватись кожен. Максима наших дій повинна стати всезагальним законом, іншими словами перефразовуючи біблійне «дій так, як бажаєш аби діяли по відношенню до тебе».  На сторожі моралі Кант ставить закон, який повинен бути sanctasanctorumбудь-якої держави: «Те зло, яке ти коїш кому-небудь іншому в народі, який не заслуговує того, ти дієш самому собі; крадеш у нього – значить обкрадаєш самого себе, б’єш його – значить сам себе б’єш, убиваєш його – значить убиваєш самого себе». Також Канта не припускає аби «робити іншого знаряддям  для досягнення  своїх цілей”.  Людина для нього не засіб, а мета.

США, ХVІІІ століття

Спекотного літа 1776 року  в маленькій вітальні на МаркетСтріт вже 17 днів поспіль за імпровізованим письмовим столом невпинно працює Томас Джефферсон. Гусине перо швидко шкряботить по папері, виводячи чіткими і тонкими літерами: «Ми вважаємо ці істини самоочевидними: що всі люди створені рівними, що вони наділені Творцем невід’ємними і незнищенними правами, серед яких – право на життя, свободу й на стремління до щастя».   Це фрагмент Декларації Незалежності, фундаментального документу в світовій спадщині демократичного устрою.  Моральні принципи завжди були першоосновою  ціннісних орієнтирів «Батька-засновника Нації». Свого часу будучи Державним секретарем, Джефферсон критично засуджував привілейоване коло фінансистів  свого політичного опонента монархіста Гамільтона: «Коли я вперше зайнявся політикою, я вирішив не брати участі в жодних операціях для збільшення своїх статків,  позиціонувати себе виключно фермером, поки я є державним діячем. Я жодного разу не порушив цієї обіцянки; і я був неодноразово щасливий приймати рішення й діяти, як державна особа, вільна від будь-яких інтересів,  в той час, коли інші опинялись в складних ситуаціях в результаті їхньої пристрасті й особистих інтересів. Таким чином я відчув від свого статусу більше задоволення, ніж від власного збагачення».

Італія,ХІХ століття

В серпні 1859 року батько об’єднаної Італії Джузеппе Мадзінінарешті повертається на Батьківщину. Після довгих років вигнання, переслідувань й еміграції він приїздить до Мілана аби самостійно мобілізовувати людей для звільнення країни. Вже через рік Гарібальді очолить так звану «Тисячу», яка спровокує неабиякий резонанс у Європі. Гарібальдійці переможуть бурбонців і з тріумфом увійдуть в Неаполь. За лаштунками довгоочікуваної перемоги стоятиме її ідейний натхненник – Мадзіні. Тоді ж в 1860 році виходить друком його епохальна праця «Обов’язки перед державою», яка повинна була стати моральним кодексом для кожного італійця, а сала світовим надбанням й дороговказом, як потрібна опікуватись власною державою. «Без Країни у вас немає ні імен, ні голосу, ані прав чи доступу до товариства народів. Ви байстрюки Людства». Моральність всюди першочергова для запального генуезьця: «Форма держави, яка спирається на брехню чи нежиттєздатна, й тому сама не в змозі це життя вдихнути, прирікає країну –свідомо чи несвідомо – це неістотно на те,аби бути носієм помилок та злочинів; а то ще, – розколюючи моральну єдність Нації, прирікаючи на ворожнечу поміж собою її власних членів, що накладає пута їхні руки, ця форма врядування, зрештою, призводить до того, що робить націю скептичною та навіває сон».

Україна, середина  ХХ століття

Кривавий 1941 рік. З Галичани лише відступила армія радянських «визволителів», забравши з собою життя сотень тисяч громадян, як на теренах запанували нові, цього разу німецькі. Тим не менш, шоковані брутальною жорстокістю радянських солдат, доведені до смертельного відчаю, галичани ще плекають надію на самостійну державу. 30 червня український політичний провід оголошує незалежність України й її тимчасову владу.  Владика Андрей Шептицький всіляко сприяє цьому, леліячи думку про самостійну українську державу й об’єднану українську Церкву. Тоді ж він пише послання «Як будувати Рідну Хату?». Владика, визначаючи засадничі принципи й основи державності, звертається до Святого Письма: «Знаєте, що князі народів (поган) панують над ними і вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, а хто хоче між вами бути великим, нехай буде слугою, а хто хоче між вами бути першим, нехай буде рабом. Бо Син Чоловічий не прийшов, щоб Йому служити, але щоб послужити й душу Свою дати за спасення багатьох».Митрополит засуджує популізм і щоденну підміну понять недолугими політиками й режимами: «А що не можуть до того самолюбства признатися, мусять свій провід сперти на обман, на брехню, на публічну “опінію загалу”, яку самі через пресу викликають і обробляють, а не приймають як об’єктивний, від них незалежний факт». Владика попереджає про недоброчесність політиканів, їх зажерливість та егоїзм: «Замість давати народові мудрий провід, що здійснює мету загального добробуту і щастя, вводять у суспільне життя роздори, домашні війни, нічим необмежену партійність і відзначаються шаленою захланністю на гріш, безсоромним хабарництвом, легковаженням людської одиниці, безнастанним попранням всіх її прав, безмірним бажанням у все мішатися, все по своїй фантазії порядкувати, крайньою нетерпимістю навіть проти братів – і незрозумілою ненавистю до всіх, що їх противниками називають. Бога відрікаються, Церкви не визнають; моральність для них – самоволя, закон для них – безправство».

Україна, початок ХХІ століття

Спекотне літо 2012 стає ще більш спекотним: не за горами парламентські вибори. Ще чотири роки тому Конституційний Суд України скасував  політреформу 2010 року і країна знов повернулась до реалій 90-х: президентсько-парламентської республіки та зміцненням централізованого управління.  Адмінресурс використовується часто та доволі ефективно. Двоє лідерів опозиції вже рік як за гратами, чи не єдиному критичному телеканалу ТВі з дня у день скорочують мережу, значні суми з  й без того пустого бюджету витрачаються на закупівлю електоральної любові для провладних мажоритарників. Закон ігнорується, судочинство нівелюється. З фамільярним порушенням регламенту приймається закон про мови. Не ставши другою державно, російська стала регіональною для половини України. Протести, гучні заяви, гра на емоціях і брудна полеміка. Все в найкращих традиціях передвиборчої ситуації. Рух «Відсіч» влаштовує акцію «Помста за розкол країни». Отож розкол на політтехнологічному підґрунті, вже вкотре. У вирі бурхливих емоцій підписується законопроект №9634. Відтепер малина по 600 гривень за кілограм та інші держзакупівельнічудеса так і залишаться таємницею для тих, за чиї гроші їх купили. Політичні лідери обіцяють якісно новий парламент. Але працюють за старими алгоритмами: зв’язки, кумівство, лобізм, популізм, корупція. Повернути суспільству моральне підґрунтя, а політиці відповідальність взялись зразуз кількох фронтів. З одного боку інтелігенція старшого покоління – «Ініціатива першого грудня», з іншого – журналісти й небайдужі громадські діячі з руху «Чесно». На додачу ми також  почули голос першого «незалежного» покоління українців. Студенти й академічна спільнота згуртувалась навколо проекту «Campus 3.0» аби дати країні нові стандарти роботи й нові орієнтири. Чи не вперше за роки незалежності  в політичному дискурсі країни почався конструктивний діалог щодо деонтології політики, її моральних та правових підвалин, формування та впровадження в життя нових політичних стандартів. Чи не вперше люди почали вимагати від політика відповідальності, а не лише оцінювати його за якістю рекламного ролика та продуктового пайка. Багато хто зберігає вироблений довгими роками бетонний скептицизм. Але перші кроки зроблено і про проблему заявлено на повний голос. Хоча про те, чи справді українці повернулись до основи основ, ми дізнаємось після 28 жовтня.

Ярослав Друзюк

WEB-координатор проекту

Facebook Twitter 

Прокоментуй і запитай!