18102017Гаряче:

ЄвроМайдан: думка киян

Учорашній день видався одним із найбільш напружених в сучасній історії України. Ми попросили студентів першого курсу Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка поділитися своїми враженнями від останніх подій та дізнатися про думки киян.

Фото: Українська Правда

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Анастасія Яворська:

Здавалося б, звичайний лютневий вівторок, тільки на вулицях тисячі людей, кілометрові затори та паніка. У центрі столиці справжнє пекло: вже з 10 години ранку там відбуваються сутички між активістами Євромайдану та силовиками. Більше десятка загиблих, дим над головною вулицею столиці, сотні госпіталізованих. Паралізоване метро, десятибальні затори, заклики до боротьби у соцмережах та чутки про введення надзвичайного стану. Студенти поспішають додому, більшість не знає, як дістатися на інший кінець міста без метрополітену.

За півроку проживання у столиці мені вперше доводилося бачити такі натовпи людей: на зупинках, тротуарах, ба навіть у крамницях чи супермаркетах. Звук сирени швидкої допомоги лунає звідусіль. Повсюди паніка та метушня. Тож цікаво почути думку звичайних людей, що вони думають з приводу останніх подій. Отож, прямуємо до Лук’янівського ринку. Покупців практично немає. Продавці абияк збирають товар і поспішають додому. Люди бояться коментувати щось з приводу Євромайдану. Бояться. Кажуть, що це може пізніше повернутися проти них. Врешті, вдається розговорити кількох літніх жінок. Спочатку мені ледь вдавалося витягувати з них хоч якусь інформацію. Але згодом люди, що стояли за сусідніми прилавками, самі почали докидати реплік. Врешті, мені таки вдалося почути кілька справді змістовних та об’єктивних думок. Ось деякі з них:

Ганна, продавчиня овочів та фруктів, 58 років: «І влада, і опозиція мусять зрозуміти, що народ вже дістала брехня, зухвалість та розкрадання. Якщо вони і далі чухатимуть потилиці, знесуть і тих, і тих. А головне, ми бачимо очі та руки молодого покоління. Вони зможуть збудувати нову супердержаву».

Ольга, продавчиня жіночого одягу, 47 років: «Зараз страшно щось коментувати, бо вже завтра мені доведеться відповідати за власні слова. Скажу таке: Майдан вражає масштабністю. Слідкую за новинами: бачиш , оно радіо стоїть? Ми так і дізнаємося, що там зараз відбувається. Старшно, що люди гинуть. Боюся не стільки за себе, як за своїх дітей. В мене син вчиться в Могилянці, то я щодня молюся, щоб з ним все було добре».

Світлана, 52 роки, покупець: «Треба менше звертати увагу на 3-ох політичних опозиційних лідерів, адже вони досі не запропонували, що громадянин має робити. З цього випливає друге: йти на Майдан і шукати можливості їхати до Києва. Там вже брати на себе певні обов’язки, чи то на кухні, чи в охороні. І третє – усвідомити свою місію, не перебільшувати її, а спокійно виконати свою роботу – свій громадянський обов’язок».

Чим більше влада вдається до репресій стосовно Євромайдану, тим глибший стає розкол між нею та суспільством. Коли запитуєш у людей, що вони можуть спрогнозувати стосовно найближчого майбутнього, з уст чи не кожного лунає одне-єдине слово: «Війна, війна». Продавці на ринку бояться, що введуть надзвичайний стан. Тоді люди боятимуться виходити з дому. Відповідно, це вплине і на їхній заробіток. «А за що мені хліб купувати, якщо немає «базару?»,- вигукує літня жіночка, що продає городину.

Тим не менше, сутички у центрі тривають. Телебачення з правдивими новинами працює з перебоями. Під знаком питання, навчатимуться завтра діти і студенти чи ні, чи працюватимуть установи? Попереду ніч, тож кожен вірить, що вона щось таки змінить. Тож залишається тільки вірити, що люди нададуть перевагу миру, а не війні.

Олена Целуйко:

“Вівторок. Сімнадцята година. На станції метро “Лук’янівська” справжнє стовпотворіння. Люди заповнюють вулиці, стоять у величезних чергах на автобуси, тролейбуси та інший міський транспорт. Рух поїздів на всіх гілках метрополітену зупинили “у зв’язку із загрозою терористичних актів”. Вулиці поступово заповнюються машинами. Як передає сервіс “Яндекс.Пробки”, автомобільний рух в столиці практично зупинився. Сервіс вказує на позначку 10 балів. Швидше дійти пішки.

Щоб дізнатися, що відбувається, ми відправились на Лук’янівський ринок. Працівники ринку схвильовані, налякані та обурені тим, що відбувається. На прямі запитання відповідати бояться, лише хитают головою. Об’єднуються в групи по дві-три особи і обговорюють останні новини.

“Влада не знає, що робити далі. Метро зупинили, внутрішні війська на вулиці вивели. Що ще застосують проти власного народу? А народ хоче лише одного — діючу владу геть! Бо це не влада, а банда, яка лише грабує бюджет, народ, країну. Чому до сих пір влада не подала у відставку? Бо бидло само не піде”, – Віктор, продавець фруктів, 37 років.

“Метро закрили з ціллю натравити киян на мітингувальників, мовляв, через них ми страждаємо”, – поділилася своїми думками Ольга, студентка.

Втрата особистого комфорту дійсно вплинула на думки людей. Вони були змушені йти пішки додому після важкого робочого дня, мерзнути, тягти важкі сумки власноруч. Деякі звинувачували у всьому євромайдан, деякі — владу.

“Я вважаю, що з владою неможливо домовитися. Про що домовлятися з цими покидьками?” – Олег, 48 років.

“І це все тільки б не повертатися до Конституції 2004 року. Нинішня влада і є “заколотники”, терористи та радикали. Це саме вони захопили правові, судові та законодавчі органи. Це саме їх потрібно притягувати до відповідальності”, – Сергій, 51 рік.

В світлі останніх подій люди все частіше говорять про громадянську війну. “Это тот момент, когда возврата назад уже нет. Криминальная власть бесповоротно поставила себя все закона. Это еще одно подтверждение, что компромисса между добром и злом быть не может. Победить украинский народ невозможно. На нашей стороне правда и Бог. Янукович объявил войну народу. Это его последняя роковая ошибка”, – Михайло, 23 роки.

А тим часом Майдан штурмують, палять. Чорний дим вкриває небо. Київ гудить, як розворушений вулик. Неподалік від місця подій чути запах згарищ. Сьогодні “Беркут” кидав у натовп жінок світо-шумові гранати з примотаними до них саморізами. В’їзд до Києва перекритий, люди їдуть лісами. Сьогодні відбулась кривава бійня. Поява БТРів, водомети, перекриті під’їзди до Майдану, 20 трупів – це вже нікого не дивує. За весь цей час ми майже поховали свою здатність дивуватися, тому що навіть до такого можна звикнути.

Ці три місяці були найскладнішими в новітній історіі нашої країни. Сьогоднішній день був найскладнішим за ці три місяці.”

Анастасія Цалко:

“18 лютого на Лук’янівському ринку я провела невелике бліц-опитування. Усім респондентам були поставлені актуальні для теперішньої ситуації питання: «Як ви ставитеся до революційних подій у країні?», «Чи підтримуєте ви Євромайдан?», «До яких наслідків призведуть останні події?».
Зокрема, продавець овочів Валентина, на перше питання висловила своє невдоволення діями влади.
Тобто, ви підтримуєте протестувальників?
- Так! Я за відставку уряду. Ви ж бачите, що Янукович нічого не робить. Він вважає, що ми бидло! Поставили людей на коліна, то що вони хочуть?
Проте, не всі дотримуються суміжної думки. Наприклад, один із покупців, пенсіонер, Георгій Сергійовий, висловився так:
- Вы знаете, я в Киеве родился и вырос. Я коренной киевлянин и корда я вижу в что они превратили город, у меня серце кровью обливается!
Аналогічної думки дотримується продавець Олена:
- Надоело уже все это. Хочется мира уже и стабильности. Просто уже стало страшно за страну. Страшно по улицам ходить! Хочется чтобы уже все это поскорее закончилось.
Важливо відмітити, що люди спілкуються неохоче, а почувши про Эвромайдан взагалі відмовлялися розмовляти.
Були й небагатослівні, які на питання наслідків Євромайдану дотримувалися ідентичних думок:
- Війна буде! Ви ж бачите, що твориться!, – продавець побутової хімії, Вікторія.
- Буде громадянська війна! Догралися! Вони ж не відступлять!
Хай би вже Янукович пішов, щоб мир був!, – продавець шкарпеток, пенсіонерка, Тетяна Василівна.
На жаль, опитування не могло продовжуватися довго, бо охоронець ринку почав вимагати в мене та ще декількох студентів дозвіл на інтерв’ю. Дізнатися думки інших він не дозволив, проте охоче висловив свою позицію:
- Я против Майдана. Вообще, я за Советский Союз. Вы видели что они с городом сделали? Я за союз с Росией! Европа ничего не даст для простых граждан. Пенсии не подмуться!

Підсумовуючи, можу сказати, що люди шоковані, налякані. Вони заплутались і більшість хоче миру, стабільності, врегулювання конфлікту. Вони бояться війни, не хочуть кровопролиття й смертей.”

Ксенія Цивірко:

“Тихим погожим вечором , коли безтурботне сонце вже наближалося до не менш безтурботного горизонту , коли небо покрила легка синява спокійної таємниці , коли ніщо не віщувало біди , в Києві перекрили метро , неофіційно оголосили надзвичайний стан в країні , а бурхливі баталії , такі далекі і одночасно близькі для мене , розгорілися з новою страшною силою. В самому епіцентрі пліток і побутового метушлівого життя – на Лук’янівці – вже загули радіоприймачі закликаючими до війни гаслами ,а ведучі байдуже , але квапливо диктували « останні зведення з фронту». Але от чомусь жодного «базарного бунтаря» я не побачила , ніби всі тільки що почуті слова не важливіші чергового приїзду естрадної співачки до Києва. Ніщо не дратувало мирну обстановку у власному кліматі ринку , хіба лише тільки звідусіль розливався густий натовп людей , а на дорогах застиг щільний потік з мерехтливих фар автомобілів.
Невже ніхто з « корінних жителів» самого ринку не злякався ? Як відомо , найбільший переляк на рідкість мовчазний і обережний .

Біля самого входу в ринок , на самому його узбіччі , вже почали « згортати лавочку» . Старенька , що ніби спустилася зі сторінок дитячих казок , подивилася на мене світлими добрими очима.
- Мені 78 років , – каже Ольга , відірвавшись від сумок , – і хіба я повинна ось тут стояти , дитинко ? Продаю тут , тому що у мене зараз безробітні діти , хочу , щоб вони працювали. Продаю все своє, домашнє, навіть чорнослив роблю сама.
- А як Ви думаєте, – цікавлюся , – чим закінчиться Майдан?
- Ой , не знаю , чим скінчиться , чимось нехорошим.
- Тільки нехорошим ?
- Війна ж …
А ось під навісом стояли більш незворушні продавці , «без коментарів », – по- голлівудськи відповідали вони, не розголошуючи свою важливу і вкрай секретну думку, якої , може , й не було.
П’ятидисятишестирічна Надія , сховавшись за купками апельсинів , бананів та інших екзотичних фруктів , сказала мені , що « не вийшла би на Майдан , бо там нікого поставити до влади. А закінчиться все це зачисткою , от і все. Наведуть порядок » , категорично заявила жінка в бордовому пальто.
- А скільки Ви тут вже стоїте ?- питаюся.
- Двадцять років.
- І Ви задоволені? Взимку , напевно , холодно.
- А кому не холодно взимку. Звичайно , холодно , так було завжди …
- Та як Ви думаєте, які зміни чекають нас у країні?
- Зачистять , буде як раніше.
- А як раніше – це як?
- Ось як було так і буде.
- Янукович буде ?
- Так. А що це за революція? Тут повно безробітних , так було і раніше , а от на Майдані скільки стоять , ніхто не працює , це що ? Підприємства не працюють!

В такої приємної і навіть чарівної жінки, що несе таке ж ім’я – Надія , – зовсім не виявилося надії на зміну на краще .
А ось тридцятирічний Віктор , продавець будматеріалів:
- Що ви думаєте про нинішніх події на Майдані ?
- Про які такі ?
- Про зачистку , про вбивства, про революцію , зрештою.
- Та нічого, в принципі, не думаю.Януковича повалять, ось.
- Ви за чи проти Майдану?
- Не знаю , не за і не проти.
- Добре , а Ви б вийшли на Майдан?
- Не знаю , може , навіть зараз піду , – хитро подивився він на мене.
- Як же Ви , все покинете і підете?
- Може й так.
- А Ви вже виходили на Майдан?
- Ні .
- Як гадаєте , чим це все закінчиться?
- Не знаю .
Незнаючий повнотілий Віктор несхвально і поблажливо обвів мене очима. Дорослі люди – вони такі .
А в той час , так близько і так далеко , в самому серці столиці кидалися один в одного «коктейлями молотова» , потоки втомлених і сумирних робітників разом крокували додому , а машини перетворилися на зграю металевих равликів з очима-ліхтарями.”

Ані Узунян:

“На сьогоднішній день важко знайти тему важливішу, ніж подія, яка змусила прокинутись всю країну. А саме, Євромайдан. І ніхто про це не скаже точніше, ніж прості люди, не залежні від пануючої влади, від опозиції тощо. З метою дізнатись думку народу, я вирушила до Лук`янівського ринку.

Юлія, 42 роки: «Я не бачу жодного виходу з даної ситуації, окрім того, щоб змінити владу! Насправді, в країні все так само, як у нас на ринку. Був один власник, то і порядок завжди був усюди, а як «місцева влада» змінилась, то і в нашій «міні-країні» був повний безлад. Хіба в країні не те саме відбувається?! Я рада, що українці не побоялись та вийшли на майдан. Сподіваюсь, що з цього вийде щось ».

З думкою Юлії погодився 50-річний пан Микола, який зауважив: «Можливо, без регіоналів не все було добре в країні, проте з ними все набагато гірше. . На мою думку, це справді було українське піднесення. Українці довели, що в змозі самі творити власну долю, а не лише користатися певною суспільно-політичною ситуацією, як це було наприкінці правління Російської та Австро-Угорської імперій і колишнього СРСР».

Проте всім відомо, що скільки людей – стільки і думок. Таким чином, свою думку висловила пані Марія: «Я з жахом дивлюсь на те, що робиться в центрі нашої столиці. На що перетворився Майдан?! Майдан і околиці перетворилися на куточок беззаконня, збіговиська бомжів та інших осіб, абсолютно не маючих ніякого відношення до подій в країні. І такою ми рвемося в Європу?! Якщо ми хочемо об`єднатися з Європою, ми ж мусимо виховати ту саму «Європу» в собі. В своїй державі. Ми нікому там не потрібні. Всі прибуткові ресурси України вичерпають, а ми залишимось без нічого, лише сплачуватимемо податки, які стануть вдвічі, чи то й втричі вищими!»

На жаль, поспілкуватись з ними більше мені не вдалось, адже в паніці люди збирали речі та поспішали додому. Чутки про введення надзвичайного стану в країні, змусили людей заметушитись та їхати по домівках. Проте, згідно сервісу “Яндекс.Карти”, станом на 18 лютого пробки в Києві досягли 9 балів з 10 можливих! Тож, більшості киянам довелось пройти пішки чимало километрів, аби спостерігати за кровопролиттям в країні вдома в затишній атмосфері.”

Катерина Федотенко:

“Уся країна, весь світ спостерігає за подіями, що відбуваються на Майдані Незалежності у Києві. Останні кілька місяців словосполучення “Євромайдан” ми чуємо частіше, ніж будь-які інші.

Я вирішила поцікавитися: що думають стосовно цієї ситуації на Лук’янівському ринку. Варто зазначити, що люди були не говіркими. Частіше за все можна було почути : ” Ми не коментуємо цю ситуацію”, ” Я не хочу говорити на цю тему”, ” Я не хочу “світитися” на телебаченні” та ін. Але деякі, найсміливіші, все ж таки висловили свою думку, хоч і дуже стисло.
Наталія – продавець фруктів та овочів:
- Я підтримую Євромайдан обома руками! Те, що робить влада виходить за усі межі. Розікрали всю країну, хіба це нормально? Я б сама пішла туди, але маю хоч якусь копійку заробити, аби прогодувати дітей. Я боюся, що людям вже набридне стояти на тому Майдані, і вони підуть додому.
Марина – продавець м’ясної продукції:
- Безумовно я підтримую усіх людей, що стоять за наші права, за наше майбутнє. Все, що відбувається на вулиці Грушевського, та безпосередньо на Майдані – ніяк не вкладається в моїй голові. Тільки сьогодні, кожні 2-3 хвилини ми чуємо сирену “Швидкої”, що їде на допомогу постраждалим. Це страшно.
Ернест – покупець, українець за походженням, який живе у Бостоні:
- 5 людей загинуло, сотні поранених, вогонь, кров, насилля… І все це тільки за сьогоднішній день. Я не впізнаю Україну. Ми із друзями приїхали аби підтримати усіх протестуючих. Я вірю в те, що в майбутньому наша держава процвітатиме, що студентам не доведеться шукати кращого життя за кордоном.
Розмову з людьми перервав охоронець, що почав вимагати дозвіл на інтерв’ю:
- Идите в администрацию, только тогда вам можно будет задавать вопросы работникам рынка.
Але свою думку Геннадій висловив охоче:
- Я против Майдана. Вообще, я за Советский Союз. Вы видели что они с городом сделали? Я за союз с Росией! Европа ничего не даст для простых граждан.Европе мы не нужны. Лучше уже быть с Россией и Белоруссией .

Підбиваючи підсумок можу сказати, що більшість людей навіть не уявляють що вібуватиметься в країні завтра. Але всі вони хочуть миру, стабільності та процвітання в нашій державі.”

Вікторія Череп’юк:

“Сьогоднішні події у Києві стривожили всю країну. Штурм офісу Партії регіонів, Будинку Офіцерів, сутички біля стадіону імені В. Лобановського та сотні постраждалих.  Кількість загиблих та силових протистоянь уже дійшли до верхньої межі. Для того, щоб дізнатися думки людей про надзвичайну ситуацію в країні, я провела опитування у покупців та продавців на Лук’янівському ринку. Кожному задала наступні питання:

1)    Яке ваше бачення та ставлення до подій на Майдані?

2)    Як ви ставитесь до сьогоднішніх подій, пов’язаних з Майданом?

3)    Які шляхи виходу із даної ситуації ви можете назвати?

4)    Ваші прогнози на майбутнє?

Здебільшого опитані відповідали дуже обережно. Схоже боялися, що б я не виявилась підставною особою. Тільки один з респондентів зрадів можливості висловити свою думку на цю тему.  До подій на Майдані ставлення у людей різко негативне. «Там стоять переважно хулігани», – переконана Тамара Олексіївна. – « Я дуже хотіла, щоб Україна вступила в ЄС. Але із нашим суспільством державі це не світить». Навіть ті, хто спочатку його підтримували, тепер обрали нейтральну позицію. На ринку активно обговорювались сьогоднішні події. По телебаченню дивилися тільки інформаційні канали, які показували новини із центру столиці. Кількість загиблих та постраждалих посилила серйозну паніку серед жителів Києва. Ніхто не чекав настільки жорстокого розвитку подій. «Це один жах, що там твориться. Я шокована», – відповідає Жанна. На думку опитаних, єдиний правильний шлях вирішення ситуації був знехтуваний. «Ще в грудні президент повинен був піти у відставку», – каже Олег Володимирович, – «в усьому винна наша влада». « Урядам європейських держав потрібно було закрити всі грошові кошти для влади. Втрутитись у ситуацію», – доповнює Валентина Сергіївна.  «Це нічого не дасть», – переконаний Олег Володимирович. Прогнози на майбутнє у респондентів невтішні. Всі як один, не задумуючись ні на секунду, відповідають: «А що буде далі? Війна. Революція».  «Шляхом переговорів та мирних демонстрацій ситуацію уже не владнати. Спочатку ще можна було, але тепер тільки силовим методом», – відповідає Олена Петрівна. ”

Анастасія Хілевська:

“Сьогодні біля 10 години ранку Київ укотре сколихнувся від тривожних повідомлень: блокада Верховної Ради, нові сутички правоохоронців і мітингувальників. Упродовж усього дня точилися справжні кроволитні бої між силовиками та майданівцями. Чорний дим над головною вулицею столиці, 9 загиблих, кількість поранених постійно збільшується і вже досягнула однієї сотні. Обідня силова зачистка Маріїнського парку породила нову масу протестів, що вилилися у застосування беркутівцями світлошумових гранат та гідрантів. Ситуація досягнула критичної точки, коли біля 4 години закрили метро. На вулиці Києва ринув натовп людей, у місті разом із надзвичайною ситуацією в центрі почалася метушня та паніка. У світлі нинішніх подій актуально почути думку не тільки з Майдану, а й від простих перехожих, спостерігачів, жителів міста, а саме з Лук’янівського ринку, який є чи не найкращим місцем для збору тематичної інформації, яка нині у всіх на вустах. Маючи за мету взяти інтерв’ю, поставивши кілька питань щодо Майдану, майже всі зі страхом дивляться на диктофон і навідріз відмовляються. Вдалося розговорити кілька продавщиць, які прокоментували свою позицію щодо Майдану, сьогоднішніх подій в центрі міста та спробували дати суб’єктивний прогноз на найближче майбутнє:
Тетяна, продавець овочів: «Я ніяк не ставлюся до Майдану, спершу стояли за ідею, зараз ведеться братовбивча війна. У мене син працює у внутрішніх військах, каже, що постійно напоготові, активісти самі провокують застосовувати силові методи. А взагалі мені страшно, за себе, сім’ю і країну. Виходу я не бачу, окрім того, що треба звідси втікати, особливо молодим.»

Софія, продавець одягу: «Не буду багатослівною, бо з нинішньою ситуацією завтра за свої слова можу поплатитися життям. Скажу одне: сьогоднішні події мене вразили, я постійно слідкую за новинами і на очах у мене сльози. Нічого доброго не буде, бо ні одна зі сторін не хоче йти на поступки.»

Віталій, покупець, приватний підприємець: « Майдан перейшов усі межі. Я обурений. Містом рухатися неможливо. Хвилююся не так за себе, як за сім’ю. Дітей не пустив у школу. Думаю, що скоро буде введено НС. Щодо прогнозу, майданівці «загралися», думаю, ми ще довго бачитимемо барикади на Хрещатику».

Марина, покупець: «Я була на Майдані кілька днів тому, не думала, що все настільки загостриться сьогодні. Майдан-це проплачене шоу. А ми в цьому шоу пішаки. Закінчиться все силовим розгоном і поновленням диктатури, як на мене.»

Думки людей різняться, у той час як у місті продовжуються заворушення та перестрілки. Обмеження руху після опівночі, неофіційне введення надзвичайного стану призводить до поширення паніки не лише серед жителів Києва, а й усієї України. Отже, сподіваймося на те, що люди все ж оберуть мир замість війни, і за ніч у центрі настане спокій, а метрополітен відкриють, розв’язавши цим транспортні проблеми всіх киян.”

Дар’я Трапезнікова:

“У Києві занадто спекотно (в усіх значеннях цього слова) для звичайного лютневого дня. Масштабне протистояння в центрі, повністю зачинене «через загрозу теракту» метро і десятибальні затори паралізували столицю. Місто не стоїть, місто йде пішки.

Такі натовпи киян на зупинках, тротуарах і у переходах можна побачити дуже рідко, а може й ніколи. Повітря перенасичене автомобільними вихлопами та словом «війна». Це слово звучить із вуст схвильованих перехожих, які складають альтернативний маршрут проїзду та діляться враженнями й роздумами з родичами та друзями по телефону. Це слово написане на обличчях фарбами страху чи рішучості. Це слово свердлить мозок і розхитує нерви переляканих обивателів, які до цього ніби жили в іншому світі та вважали, що ці події їх не стосуються. Це слово доносять навіть звуки сирен, встановлених на машинах швидкої допомоги.

На Лук’янівському ринку покупців не бракує. Щоправда, продавці вже не так натхненно розхвалюють свій товар, бо подих слова «війна» відчутний і тут.

- Дівчата, чому не на Майдані? – зупиняє нас якийсь чоловік. Одразу ж додає: – Правильно, не ходіть. Там зараз нічого робити.
На питання «А що, по-вашому, буде далі?» співрозмовник весело відповідає «Війна, однозначно!» і зникає так само несподівано, як і з’явився. Недарма в народі кажуть: «Кому війна, а кому – мати рідна». Жанна, яка торгує овочами й фруктами неподалік, теж промовляє слово «війна», але вже зі страхом. Вона не підтримує протестувальників і не хоче до Європи.

Напруженіша атмосфера у промтоварній частині ринку. Тут одразу кілька телевізорів транслюють телеканал «24» і прямі включення з центральних вулиць. Біля одного троє продавчинь розмірковують, хто керує протестувальниками, біля іншого кілька чоловіків читають рядок з новинами з виразом мовчазного схвалення. «Жертвами сутичок стало щонайменше 5 осіб», «Мітингувальники підпалили офіс Партії регіонів», «Силовики розпочали наступ на Майдан» – це більше нагадує зведення з фронтів.

Реалізаторка Валентина, робоче місце якої знаходиться між цими двома пунктами, називає нинішніх майданівців хуліганами та вважає, що ситуацію необхідно вирішувати лише мирними засобами.
- Якби ж то все вирішилося мирно. Не дай Боже станеться те, про що я думаю, – каже продавчиня газет.
- Хочете сказати, що війна не за горами?
- Напевно…

Протистояння триває, конфлікт набирає обертів. Інформаційний простір, переповнений агресією та нерозумінням, тисне на звичайного українця, який просто хоче кращого життя в мирній країні й усе менше розуміє події, що відбуваються в центрі Києва. Саме тому більшість вірить і сподівається, що слово «війна» так і залишиться припущенням.”

Наталія Черепаня:

“На жаль, події, які відбуваються зараз в Україні, мене дуже бентежать. І не одна я знаходжусь у неспокої вже який тиждень підряд. Мільйони людей переживають скрутні часи. У цей тяжкий період для всіх українців, я поїхала на Лук’янівський ринок з однією ціллю. Причиною мого приїзду стало зацікавлення у відчуттях звичайних людей, які кожний день змушені жити у вирі стикання думок різних людей, які приходять щось купувати.
Серед бабусів і дідусів я вирішила підійти до молодого чоловіка, який продавав сухофрукти. Я зайшла до його помаранчевого шатра і спитала юнака про його ставлення щодо подій в Україні. Мені було цікаво дізнатись саме його думку, щодо подальших прогнозів. Чоловік відповів, що переїхав до Києва з Вірменії пару років назад, але попри все, він болюче переживає за долю народу. Далі Вазген зробив невеличку паузу, після чого сказав, що вихід є! І вихід може бути тільки одним : з’ясування проблем між опозицією і владою. В кінці він додав, що проблема влади криється у неспроможності вирішити проблему одразу. А страждати потрібно тепер саме людям, які хочуть, щоб їхня думка була взята до уваги. На цьому наша коротка бесіда закінчилася.
Я була щаслива від того, що поставила питання, які турбували мене, саме Вазгену. У тому, щоб продовжувати опитування далі я не бачила сенсу. Я думаю, що думка цього продавця ввібрала в себе прагнення всіх українців. І мені дуже приємно, що про це говорить саме цей чоловік, який є представником іншої національності!”

Руслана Новицька:

“Олена, 37 років:

- Я думаю, що ми всі в душі підтримуємо Євромайдан. Мій брат і зараз там стоїть, але я не можу йому додзвонитися. Щодо ситуації, яка склалася на сьогоднішній день, мені здається, що вороття вже не буде. Вихід із ситуації лише один – відставка уряду разом із Президентом.

Сергій, 45 років:

- Цей звук буде перслідувати нас щоночі, звук машин швидкої допомоги, які возять поранених. Це ж кров. Що погано – депутати порушують обіцянки, які давали своєму народові. Чесно вам скажу, краще б Україна була і в Митному союзі, і в Євросоюзі. Чим це все закінчиться – невідомо. Бачите, снайпери в людей стріляють, кров потекла, народ невдоволений. Це ж повстання справжнє, війна громадянська. Це ж чиїсь сини там знаходяться, молоді хлопці страждають. Мої діти, слава Богу, зараз не там.

- Як це вирішити? Піти на компроміси, вирішити питання з опозицією. Не хочуть же парламентсько-президентську владу, а хочуть президентську. Це неправильно.

Олена (вигадане ім’я):

- Половина того, що нам повідомляють журналісти – неправда. А у мене серце є, я серце слухаю. Закриваються малі підприємства, потихеньку бізнесмени відходять від бізнесу. У нашій країні більше нічого робити, якби у мене була можливість, я б сама закордон поїхала. В Україні з самого початку безлад. Людям не дають жити.

- Я впевнена, що там, на Майдані, 50% нормальних людей. А правоохоронців також шкода, це також чиїсь діти. Діти моїх знайомих також там стоять.

Олена, 51 рік:

- З одного боку, я підтримую Євромайдан, а з іншого – ні. По-перше, те, що люди хочуть домогтися своєї правоти, дотримання своїх законів – це добре. А по-друге, йти проти влади, яку ти сам вибрав, за яку голосував – неправильно. Треба було думати раніше. А зараз – хаос. Це не обличчя народу, не обличчя країни. Потрібно було вирішити ці питання нормальними шляхами. Не можна, щоб від цього помирали молоді хлопчики, дівчата, щоб кров лилась. Всі кажуть, що ця влада не підходить народу, але нащо ж тоді її обирали?

Ніна, 56 років:

- Я думаю, що це вже не можна терпіти. Наша влада зовсім безсовісна – в Бога не вірує та людей не жаліє. Влада ніколи не розуміла наших потреб і через це гинуть діти. Якби був нормальний Президент, крові б не було. Дуже страшно. Я не вірю, що немає розумних людей. Є, наприклад, той же Порошенко. Просто цей уряд не відходить від влади і ми всі страждаємо. Якби наш Президент мав совість, він би давно подав у відставку.”

Анастасія Ціхомська:

“Події революційного характеру, що сьогодні розгортаються на вулицях та майданах України, вже четвертий місяць не залишають байдужими мирне українське населення, національних та світових пресовиків-пліткарів, офіційних представників влади та опозиційних сил, світову спільноту загалом.

Світ живе «майданом» і ставлення має до нього різне. Східні браття-сусіди відверто говорять про даремність зусиль українського народу, про їх нікчемність та безглуздість, закидають «зраду слов’янської спільноти», між тим тихо заздрячи українській згуртованості та іронічно додаючи: «В нас не вийшло – може, хоч вам вдасться». А Захід люб’язно запрошує до співпраці, обіцяє захистити та прихистити, примовляє про солідарність з українським народом та заманює, як дитину блискучою цяцькою, покращенням рівня життя шляхом значної фінансової допомоги в разі найменшого до нього звернення тої самої вередливої дитини.

Проте як ставляться до ситуації самі «винуватці  свята»? Соціологічні дослідження, проведені у грудні 2013 — січні 2014 рр., показали, що акції Євромайдану підтримувала майже половина населення України. Проте цифри є сухими фактами, а суспільство потребує живих думок. Саме тому я вирушила на пошуки істини на звичайний собі київський Лук’янівский ринок, де інформаційний простір як ніде насичений палітрою справді відвертих, «життєвих» оцінок, суджень, міркувань. Втомлені від важкого робочого дня, продавщиці поважного віку з усіх сил намагалися створити на обличчі якнайневимушенішу посмішку, хапаючи кожного перехожого епітетами про фрукти-овочі «тільки з городу». Багато хто відверто ховав очі, майстерно та гордо маневруючи виразом «без коментарів». Відношення до подій десятихвилинної подорожі на тролейбусі тих нечисленних, які згодилися мені допомогти, були досить схожими і у всіх відчувалося щире бажання зміни ситуації в країні на краще. А саме: народ прагне кардинальної зміни влади, бажано на свіжі, молоді, не зваблені можливостями, кадри. Ще не поховані в пам’яті спогади своїх батьків та дідів-фронтовиків про жахливі воєнні часи змушують людей лякатися будь-яких думок про застосування вогнепальної зброї проти мирного населення. Молодші особи зізнавалися, що  всіляко підтримують мітингувальників, до прикладу приносять на майдан теплі речі, мріють про покращення життя в країні, проте не проти й поїхати за кордон за кращою долею.

Без сумнівів зрозуміло одне – кожен бажає щасливого майбутнього для своїх дітей, якомога швидшого завершення революційних подій та того омріяного дня, коли «все буде добре».”

Усі матеріали подаються в первинному вигляді, а погляд редакції може не збігатися з думкою авторів.

А що з цього приводу думаєте ви?

Ярослав Друзюк

WEB-координатор проекту

Facebook Twitter 

Прокоментуй і запитай!