18102017Гаряче:

Bye-bye, Big Brother

Чому Україна наважилась відкинути пострадянську модель розвитку?

Більше року тому Україна остаточно відмовилася від російського вектору розвитку. Зараз у зовнішньополітичній діяльності наша держава орієнтується виключно на країни Заходу. Та чим було це рішення – кроком, що спричинений безвихіддю, чи закономірністю, котра обумовлена багатьма чинниками?

Вивчаючи історію України, можна дійти висновку, що ми завжди були органічною частиною європейської спільноти. Що ж до офіційного становлення України як європейської держави, то офіційне входження в західний політичний простір почалося в перші роки незалежності. Варто відзначити, що швидкість цього процесу була просто вражаюча – існування нашої держави визнало понад 130 країн, вона уклала багато міжнародних договорів та стала членом численних світових організацій.

Та Україна, з усіх боків заточена в кайдани пострадянської моделі розбудови держави, не змогла так само стрімко продовжити рух у європейському напрямку. Зараз стало очевидним – усі 23 роки незалежності були не більше, ніж спокусливим міражем у наших очах. Ці 23 роки такої солодкої та довгоочікуваної свободи були насправді лише послабленням гноблення «старшого брата». Російський вплив заважав молодій державі зробити вибір, у якому напрямку їй розвиватися. Та, щиро кажучи, жодного вибору донедавна ми не мали. Очільники України були лише маріонетками в руках російського ляльковода, тому, власне, ніякого вектору зовнішньої політики не було. Ми зачаровано дивилися в бік східного сусіда, а з екранів телевізорів продовжували наполегливо провадити радянську пропаганду про «братерство».

Зараз в інтернет-ЗМІ можна знайти цікаве інтерв’ю колишнього президента України Леоніда Кучми за 2000 рік. Тодішній очільник держави на зустрічі в Тбілісі розповідав, що Україна повинна співпрацювати з ЄС, США, Росією та СНД. Зараз, у світлі сучасних подій, цей «коктейль» видається справді вибуховим. Кучма також зазначав, що сподівається на адекватне ставлення Росії до цього питання. Та Росія, яка всі ці роки впевнено готувала підґрунтя до теперішніх подій, ніколи не хотіла розв’язати нам руки та дозволити зробити самостійний крок у світову політику. Ми говорили про якусь ілюзорну багатовекторність, та насправді вектор був лише один.

Складається враження, що історія України продовжувала б іти розмірено та монотонно, ми б і далі мріяли про примарне життя в Євросоюзі та слухали б красиві обіцянки про співпрацю із Заходом, якби не події Майдану. Заява про призупинення підготовки Угоди про асоціацію з ЄС сколихнула свідомість усього українства. У 2014 році країна нарешті поставила крапку в питанні «Куди рухатися?». Нещодавно колишній президент Польщі Дональд Туск написав у своїй сторінці Фейсбук: «Майдан став поворотною точкою в історії України, а також Європи. Зараз ми повинні впевнитися в тому, що ця поворотна точка піде нам на краще. На користь усім українцям».

Безперечно, більшість українців щиро прагнуть стати частиною європейської спільноти. Проте варто також визнати той факт, що під впливом російської агресії західний вектор зовнішньої політики став для нас єдино можливим. Цікавим є запис на інтернет-ресурсі «Обозреватель» від 17 лютого 2014 року. У ньому йдеться про таке: офіційний представник МЗС Росії заявив, що США намагаються нав’язати Україні західний вектор розвитку. Наступного дня почалися найбільш криваві дні Євромайдану. Ці слова представника РФ виглядали як остання відчайдушна спроба втримати Україну в клітці російського самодержавства та тоталітаризму. Коли вербальні засоби боротьби не виправдали сподівань, у хід пішли невербальні, але цілком болючі та матеріальні снайперські кулі.

Намагаючись завадити європейському виборові, Росія навпаки зробила наше прагнення стати частиною Європи більш палким.  Ми вистояли під шквалом смертельних ударів, ми довели своє бажання піти в Європу. Україна позбавилися позаблоковості та невизначеності у своїх цілях. Тепер українські лідери можуть на рівних говорити зі світовими політиками.
Україна вистраждала своє право на європейський розвиток. Та наразі перед нами стоїть низка невирішених проблем. В умовах війни з Росією дедалі важче стає реалізовувати реформи та докорінно змінювати державу, як того вимагає Євросоюз. Ситуація стає ще серйознішою, адже Україна фактично позбавлена реальної підтримки з боку ЄС. Як справедливо вважає видатний американський фінансист Джордж Сорос, “Європа повинна прокинутися і усвідомити, що її атакує Росія. Допомогу Україні також слід вважати витратами на оборону країн ЄС».

Поки що нам не вдалося міцно стати на ноги в контексті відносин з країнами Заходу, проте цей процес потребує достатньо часу. Наш європейський вибір був цілком очікуваною та потрібною нам закономірністю. Жахливі події в Україні лише стали поштовхом до конкретного рішення – бути чи не бути.

Тамара Істоміна

Ярослав Друзюк

WEB-координатор проекту

Facebook Twitter 

Прокоментуй і запитай!